![]() | You are viewing Log in Create a LiveJournal Account Learn more |
отримати дозвіл на роботу в москвi наразі неможливо. чому? тому що російський уряд ще і досі не вирішив, які давати квоти на іноземних працівників на 2010р. ця тема з офіційним прийняттям квот на 2010 рік затягується до середини лютого, а поки що жодні установи не приймають від людей документи на оформлення дозволу.
в цей час в офіційному інтерв'ю представники міграційної служби називають всіх іноземних працівників "гастарбайтерами" (sic!) і жаліються на них. а сьогодні, у відповідь на мої намагання отримати консультацію в працівника одного з управлінь міграційної служби москви через їхню "гарячу лінію", мені відповіли: "дєвушка, вам сразу до свіданія сказать ілі еще і ручкой помахать?". що вже взагалі, таваріщі, не бєспрєдєл, а якийсь "запрєдєл".
ну як, вже відчувається подих "вєлікой русской культури"?
Другий канал демонструє новий «документальний» фільм про сучасну Україну. Мушу зазначити, що цього разу все більш помірковано – це вже не Бархат.ру, а заклики до дружби і повернення до єдності. Ну і, звичайно, не забули про «велику» російську цивілізацію, до якої ми належимо, але забуваємо про це – адже якби не СРСР Росія – не було б в нас науки, техніки, культури…
Це такий собі новий російський soft power.
Я в Борисполі. Ще півгодини мені дихати накуреним та загазованим повітрям свободи. Адже Freedom House щойно вчетверте визнав Україну вільною країною.
Це робить нас єдиною країною з високим рівнем свободи серед країн-учасниць СНД та єдиною демократією на всьому пострадянському просторі, не враховуючи балтійців, які вже встигли приєднатися до ЄС. Мене, звичайно, непокоїть які в нас будуть рейтинги після 17 січня. Але поки що вітаю громадян країни вільної, по дорозі до невільної, де мені, схоже, доведеться прожити ще деякий час.
Cheers!
Напередодні п’ятої річниці Майдану, коли так багато говорять про розчарування в наших горе-політиках та невиправдні надії, хочу нагадати про позитивні наслідки подій 2004-го, про досягнення кожного з тих хто тоді боровся чи вболівав за свободу, та про те що ніхто не знімав з нас з вами відповідальність за майбутнє України.
Хочу нагадати про речі, про які чомусь ніхто не говорить – а варто.
Варто згадати, що нещодавно Україна вперше опинилася в списку «вільних» країн за рівнем своїх політичних та громадянських свобод. Навіть більше – сьогодні Україна найдемократичніша держава на пострадянському просторі за винятком Прибалтики (згідно міжнародних рейтингів Freedom House-2009р., Economist Intelligence Unit’s Index of Democracy-2008р.) та єдина «вільна» країна серед учасниць СНД.
Для порівняння – деякі наші сусіди знаходяться серед «невільних» країн, поряд з Іраном, Китаєм та Венесуелою (Росія), та країн з «репресивним режимом»(Білорусь), а Грузію Freedom House у 2009 р. назвав лише "частково вільною".
Так, індекс свободи слова в нас ще досить низький – лише 89-90 місце («Репортери без кордонів» – 2009 р.), проте це вже не 112 місце, як у 2002му. Можна також додати, що в нас вже не викрадають журналістів, а під пильним оком Шустера можна полити брудом будь-кого з політиків у прямому ефірі.
Варто також нагадати, що українці і далі продовжують використовувати своє конституційне право на свободу мирних зібрань (ну хоча б після того, як нарешті скасують карантин), а "адмінресурс" вже не є визначальним чинником впливу на виборчий процес (КВУ, 2009).
Є, звичайно, і невтішні показники – за рівнем корупції ми й досі «на дні», 146 місце зі 180 (Transparency International-2009 р.).
Але вже ніхто не ставить під сумнів нашу незалежність, в світі точиться дискусія про «Європейські перспективи» України, а до початку «кризи» наші економічні показники зростали сім років поспіль.
Проте навіть це не головне. Адже можна сперечатися про сьогоднішній стан економіки або про відповідність міжнародних рейтингів свободи українським реаліям. Але не можна заперечити, що після 2004 року разом із свободою ми отримали і підвищений рівень відповідальності, відповідальності за своє власне майбутнє та за майбутнє цілої країни. Відповідальності до якої не наші «помаранчеві» лідери, а ми з вами виявилися не готові.
Напередодні п’ятої річниці Майдану нам варто облишити нарешті нарікання на корумпований уряд та недолугих політиків, та згадати про нашу безпосередню роль у долі України. І вона полягає не в перегляданні політичних ток-шоу, і навіть не в стоянні на Майдані. Боротьба за цінності, які ми тоді підтримали, лише почалася; і саме своїми щоденними вчинками ми мусимо підтверджувати вибір, який зробили на Майдані.
Адже якщо ми продовжуємо купувати фальшиві дипломи, давати хабарі чиновникам, ігнорувати вибори або підробляти підписи на підтримку котрогось з кандидатів – чи маємо ми право жалітися на політиків та сподіватися на цивілізоване майбутнє для України? І навіщо ж тоді було стояти на Майдані?